У Роберта Де Ніро завжди такий вираз обличчя, наче його попросили зняти навушники, щоб щось спитати, і тоді попросили знову, бо не згадали чогось перші два рази.

Коли бабуля хвалиться, скільки банок огірків вона закрила, скажи «ого», безсердечне ти мудило.

Коли йду тротуаром і зненацька розумію, що мені треба в протилежний бік, розвертаючись, я намагаюсь бути схожим на ідіота, а не на злого андроїда, який щойно отримав оновлені координати цілі.

Гурт із новим альбомом нагадує друга в дитинстві, що повернувся з літнього табору зарозумілим чваньком. Нічого, я затягну тебе назад до свого болітця.

У кожному чатику є періодичний тип, який приходить лише для того, щоб спитати «шо ви тут». Їбучий амбасадор екзистенційної кризи.

Автори детективних романів намагаються нас переконати, нібито потрібна причина, щоб сфальшувати власну смерть і розпочати все з білого аркуша десь у тихому мальовничому містечку.

На світлинах, що ними проілюстровано статтю англомовної вікіпедії про гітарне соло, гітаристи виглядають так, ніби позіхають або вже поснули.

— А, Джівз! Що нового в Інтернеті? Баклажан там і досі є цим… як його… — Евфемізмом, сер? Боюся, що так, сер. — Лол. — Ваша правда, сер. Ел-оу-ел.

Як шанувальник «Путівника Галактикою», скрізь помічаю число 42. Скажімо, щоб була веселка, сонячні промені мають відбиватися від крапель під кутом 42°, або правило Ґіббза в «NCIS» № 42 каже, що не слід пробачати тому, хто тебе образив, або автором стількох пʼєс є Шекспір і так далі.

Помічник, що пошепки підказує вельмишановній особі, кому саме вона тисне руку на врочистому заході, але мені треба такого для відвідин супермаркету. «Ці пельмені ви вже брали, Ваша світлість. Вам не сподобалось».

Що таке драматична павза? Як між «вишневе варення» та «з кісточками».

Десь затаскав садового секатора й у пошуках другий день безцільно тиняюся двором, як Пабло Ескобар із мемів.

Не знаю, де та нещаслива зірка, під якою я народився, тому дивлюся з докором на весь Чумацький Шлях.

Матері — як видатні детективи, тільки їхнє засноване на дедукції, ґрунтовне й трохи помпезне відтворення ланцюжка подій у присутності всіх причетних має виховний характер.

В якомусь випуску «QI» ішлося про ґатунки іронії й зокрема сократівську — удавати із себе тупенького. Один гість згадав «Коломбо». Усім відомо, що в Пітера Фалька було штучне око, а чи було таке ж у лейтенанта Коломбо, чи воно грало роль справжнього? Тепер, коли дивлюсь, завжди про це думаю.

Правилами крикету передбачено перерву на ланч до 40 хв і на чай до 20 хв.

У фільмі «The Commitments» мені найбільше подобаються замальовки про дозвілля місцевої дітлашні, яка живе своїм замурзаним життям малолітніх варварів і проблемами дорослих абсолютно не переймається. Один із найулюбленіших фільмів, якого, крім мене, більш ніхто не дивився.

Легше, ковбою. Жалітися про «ненавиджу понеділки» та радіти, що «нарешті пʼятниця», на одному тижні? Лиши щось нам, іншим користувачам соцмереж.

Як момент осяяння детектива в детективному серіалі, тільки це я, коли після довгих страждань врешті згадую, де раніше бачив типа, який грає детектива в детективному серіалі.

Згадалося дитинство. Коли в перукарні, щоб було вище, на крісло ставили ослінчика, а насамкінець, як на дорослого, пшикали одеколоном. Бабусині запевнення, що ти будеш найгарнішим хлопчиком у класі, були сумнівними. Завтрашній день невблаганно нависав.

Не хочу драматизувати, але, корячись сімейній традиції, драматизую.

Той дивний вік, коли мимоволі вже замислюєшся, чи не скрутить спину через різкий рух, але юнацький азарт ще змушує покладатися на вдачу.

Ото, бува, усвідомиш, якою багатою на синоніми є українська мова, а тоді обважнілий цим знанням плентаєшся, теліпаєшся, шкандибаєш, чалапаєш.

Коли собака ще був малий, одного спекотного дня я вирішив зробити йому приємність — полити водою, щоб він був, як оті песики з новин, що весело купаються у фонтанах чи ганяються за струменями обприскувачів. Дурник злякався й тепер зелена пластмасова лійка є його найзапеклішим ворогом.

У мене й досі те відчуття, як тоді, коли один тип у студентському гуртожитку фальшивив під гітару якесь сентиментальне барахло, а всі дівчата дивилися на нього закохано.

Збираюсь перебути цю спеку так само, як я даю собі раду з будь-якою іншою проблемою. Дивитимусь документалку про пінгвінів.

«Тепер ми переносимось до…» — каже Девід Аттенборо. Легка романтична комедія штибу «як хлопець зустрів дівчину» стає похмурим скандинавським трилером про соціопата.

Коли він, поклавши голову на мішок корму для птахів, дрімає на даху з книжкою, зусібіч оточений голубами, я майже не думаю про послід. От наскільки я люблю фільм «Пес-примара: Шлях самурая».

Вигріб із дна іншу перлину. Альбом з іронічною для спекотного червневого пообіддя назвою «It’s Winter Here» гурту The Jim Yoshii Pile-Up — офігенний.

Не з усім, що Девід Берн співає в «Life During Wartime», легко погодитись, але важливість арахісового масла не заперечиш.